Трагедія нелюбові. У Дніпрі поставили моновиставу про дружину Франка Ольгу Хоружинську

Трагедія нелюбові.

У Дніпрі поставили моновиставу про дружину Франка Ольгу Хоружинську
ОБРАЗ ОЛЬГИ ХОРУЖИНСЬКОЇ ПЕРЕКОНЛИВО ВТІЛЮЄ АКТРИСА ОЛЬГА БРАЗИНСЬКА / ФОТО ВАЛЕРІЯ СОСНИ

У новій роботі Дніпровського міського телевізійного театру з дуетної п’єси «Таїна буття» Тетяни Іващенко про історію подружнього життя Івана Франка режисер Людмила Колосович (також сценографія і музичне оформлення) зробила моновиставу «Жінка, яка йшла поруч…», тим самим зосередившись на долі, переживаннях і трагедії саме дружини Івана Яковича — Ольги Хоружинської.

Сценічний простір вистави побудовано так, аби максимально уникнути відчуття побутовості. Чорний кабінет із великим екраном-вікном, закритий прозорими білими завісами, стілець. Зліва, наче з дерева, що росте десь за сценою, видно кілька гілок. Що це за простір, куди в білій, стилізованій під національне вбрання сукні босоніж вийде Ольга Хоружинська — актриса Ольга Бразинська? Можна передбачити, що це лікарня (дружина Франка в кінці життя мала нервово-психічне захворювання). Та подальший хід вистави переконає, що це простір її спогадів і співбесідниками тут стануть милі серцю речі, печальні й радісні згадки, голос коханого Івана…

Актрисі надається можливість прожити життя своєї героїні, подумки повертаючись до моменту знайомства, щоб, згадуючи найменші подробиці, знову мучитись запитанням, чому не їй дісталося кохання Франка, чому вона так і залишилася для нього лише другом і соратницею?

Метафорична образність у  виставі почне набирати свої емоційні оберти із самого початку. Сповнена сподівань і надій, Ольга, молода, романтична дівчина, питатиме у карпатського мольфара про свою долю і не повірить невтішним передбаченням, про які сповістять вогнище, що «запалає» на екрані, й гуркіт грому. Він контрапунктом звучатиме в найбільш напружених моментах драматичної оповіді, застерігаючи і лякаючи невідворотною силою.

Амплітуда коливань станів своєї героїні передається О. Бразинською легко і переконливо. Вона органічно перевтілюється у вік, час, місце, переживання, емоції. Листи Франка, перев’язані кольоровими стрічками, Ольга із захопленням читає, уся в передчутті майбутнього щастя. Кожну стрічку чіпляє на гілочки дерева, працює метафора ритуалу — зав’язуєш стрічку — загадуєш бажання. Скільки їх нав’язано, чи справдиться?

Напружена розповідь Ольги триває, спогади перестрибують з одного епізоду на інший, з мозаїки згадок складається картина їхнього подружнього життя, де переважною була лише праця і боротьба Франка, згадується безгрошів’я, поневіряння, його любов до інших жінок. Але ж ще були вірші, такі пронизливі й журливі… «Чого являєшся мені…» Виконанням поезій І. Франка актриса демонструє глибоке розуміння написаного, для неї це не просто римовані рядки, це доля її героїні, і в тому відчувається глибоке занурення в образ О. Хоружинської.

Моменти спілкування з Франком режисер будує через вишиванку поета, яку Ольга любовно кладе на спинку стільця, бере за рукав у сцені вінчання, з якою спілкується, наче з живим чоловіком. Ще одна виразна метафора: замість свого первістка вона ніжно колише згорнуту газету зі статтею Івана Яковича. Так, у цій родині все було підпорядковано творчості генія. Ольга та Іван, два різні всесвіти, яким не судилось перетнутися, вони лише існували разом. І все ж емоційний висновок вистави «Жінка, яка йшла поруч…» переконує: на шляху до своєї Голгофи Іван Франко був не самотній. Ольга Хоружинська була з ним, допомагала нести його хрест, страждала, любила…

Алла ПІДЛУЖНА
Facebooktwittergoogle_pluslinkedinmail
Просмотров: 30

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *