Свято української драматургії — у Дніпрі

У нашому місті вперше проведено давно омріяний відкритий театральний фестиваль української драматургії. Ініціатором була директор, художній керівник і актриса Дніпровського телетеатру Ольга Волошина разом з режисером, заслуженою артисткою України Людмилою Колосович, яких підтримав департамент гуманітарної політики міського управління культури і включив до своєї програми «Дніпро – культурна столиця» міський голова Борис Філатов. Більшість вистав пройшла у приміщенні телетеатру, який іноді не міг вмістити усіх бажаючих.

Чотири насичених дні показали, що не такий вже занедбаний наш український театр, як це може здаватися, коли сидиш на своєму хуторі і нічого не бачиш. Лише п’ять театрів і лише сім вистав, а яке розмаїття тем, художніх стилів, талантів! Їх представили театри Херсона, Дніпра і три з Києва – академічний імені Івана Франка, «Перетворення» і «Золоті ворота». Перший фестиваль вийшов камерним, в основному це були моновистави. Ми познайомилися з п’єсами та інсценівками нині популярних в Україні Марії Матіос, Тетяни Іващенко, Неди Нежданої, а також незвичайною інтерпретацією класики – «Великий льох» Т.Шевченка та «Украдене щастя» І. Франка. Тетяна Іващенко та голова гільдії драматургів України Ярослав Верещак були гостями фестивалю і взяли участь у круглому столі, на якому репрезентували нові збірки сучасної української драматургії.

Надзвичайно цікавими були і зустрічі-бесіди з акторами-виконавцями та режисерами представлених вистав, що стихійно виникали після переглядів: публіка не розходилась, хотілося продовження спілкування. Не могли залишити байдужими дві п’єси Т. Іващенко – «Лицар храму» (Херсонський академічний театр ім. М. Куліша, режисер Сергій Павлюк) та «Жінка, яка йшла поруч…» (дніпровський телетеатр, режисер Людмила Колосович). У першій талановитий Валерій Гайфуллін зіграв найманого вбивцю-снайпера і тамплієра, яким він був у минулому житті, а в цілому це пристрасна антивоєнна, антивбивча вистава. Другий спектакль за найуспішнішою п’єсою драматурга «Таїна буття» про складні, болісні стосунки Івана Франка з його дружиною Ольгою Хоружинською у виконанні Ольги Волошиної вже добре поцінований і у Польщі і у нас на «Січеславні-2017». Польський режисер, заслужений діяч культури Польщі Збігнев Хшановський разом з виконавицею народною артисткою України Ларисою Кадировою створили зворушливу моновиставу «Марія» про життя і кохання Марії Заньковецької, яка йде на сцені Київського академічного театру ім. І. Франка.

У виставах «Великий льох» за Т. Шевченком та «Краще б я народилася кішкою» Н. Нежданої київського театру «Перетворення» вразила своїм громадянським темпераментом актриса Ганна Яремчук.

Та мушу сказати, що неперевершеними залишилися початок та фінал фестивалю. Відкрився він моновиставою «Не плачте за мною ніколи» Марії Матіос у постановці режисера з Херсона Сергія Павлюка у виконанні Лариси Кадирової. На темі, де все про труну, про поховання та про речі, необхідні для цього (а їх-таки багато!), утримувати напружену увагу хоч і невеликого, але переповненого залу більше години – чи це не доказ? Юстина–Кадирова така світла, мила, привітна, так легко і з гумором спілкується із залом, втягуючи глядачів у свою оповідь як співучасників, що мимоволі починаєш відчувати, як вона, думати, як вона. Може, вперше задумуєшся про смерть у такому мудрому житейському сенсі, як про частину процесу життя, що також потребує і уваги, і підготовки, не тільки духовної, а навіть побутової. І оці всі речі (автентичні!) неймовірної краси – гаптована сорочка, шкарпетки, постоли, хустки і багато чого, чому я й назви не знаю, зроблені руками майстринь. І смерть приходить різна, зважаючи на те, як ти її чекав і як готувався. Ця вистава – це житейська і, я б сказала, філософська наука, і за цю науку митцям велика подяка.

А завершився фестиваль «Украденим щастям», зведеним київським театром «Золоті ворота» (режисер-постановник Іван Уривський) до любовного трикутника і вирішеним як пластична драма. Троє молодих акторів – Андрій Поліщук (Михайло), Дмитро Олійник (Микола) і Анастасія Салата (Ганна) у містично-метафоричному просторі так по-справжньому прожили історію своїх героїв, були такими щирими і зворушливими у відчайдушному коханні, у прагненні щастя, хай і примарного, у приреченості своїй трагічній долі, що не захопитися ними, не співчувати їм не можна було.

На такій високій ноті закінчився фестиваль, який обіцяє стати традиційним і дуже цікавим, популярним і вагомим, якщо його і надалі підтримуватимуть влада і меценати, а що його вже полюбили і чекають глядачі, то вже незаперечно.

Тетяна АБРАМОВА.

Facebooktwittergoogle_pluslinkedinmail
Просмотров: 30

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *